Люблю я свою земленьку, де чути вишень спів,
Порізану посадками на клаптики полів.
Тут в яблунях всміхається замріяне село,
Тут сонце пада жайвором на вишите крило.
Квітують за покосами суданка й еспарцет,
З вітрами стоголосими влаштовують концерт.
Тут вечір дасть напитися червоного вина,
Зірок палає китиця і пахне бузина.
Тут я блукав толоками, де трави, мов пісні,
З дощами синьоокими братався навесні.
Ходив за печерицями і з вудкою на став,
Навчився праці й щедрості і вперше покохав.
Люблю я свою земленьку, де чути кленів дзвін,
Крізь даль років і відстаней живий у серці він.
І знов мене дорога ця, як матір, привела
До краю Запорізького, до рідного села!