Тихий вечір. Спить село. На небі чисто.
У повітрі розіслався запах м’яти.
Срібна зірка, мов перлина із намиста,
Зачепилась за димар моєї хати.
Мліють верби у духмяній позолоті,
Сонна тиша огортає п’яні маки,
Тільки качка зрідка крикне на болоті
Й на краю села загавкають собаки.
Вдалині тьмяніє дзеркало ставкове,
Ген за обрієм поля відпочивають.
Ну а зорі, наче квіти кольорові,
Білим попелом натхненно посипають.
Я сиджу в дворі під грушею старою,
В таку пору тільки мріяти й мовчати.
Сум пішов. На серці спокій. Ти зі мною,
Ну навіщо нам в цю нічку засинати?