Не забути ті місячні ночі,
Буйний вітер в верхів’ях смерек.
Срібні зорі траву колихали,
Посміхались і тихо зітхали
У надщерблений місяця глек.
Не забути ті лагідні руки,
Щирий погляд бездонних очей.
Як пили солов’їні тумани
Ніжний шепіт “Коханий, кохана”,
Що у грудях і досі пече.
Не забути ті сонячні ранки,
Що вривались промінням в серця.
Як узявшись за руки з тобою
Швидко бігли ми до водопою,
Щоб змивати цілунки з лиця.
Не забути вокзальне прощання,
Тихий біль від непроханих сліз.
І у потязі “Львів-Сімферопіль”
Крізь вино й цигарок сірий попіл
Я все марив – “Кохання, вернись!”