ДімБлакить очей твоїх,
Затерті вікна.
Моя печаль ніяк до полудня не звикне.
Надія глибшає,
Я вп’явся в неї,
Пливуть струнких тополь самотні галереї.
Весна втомилася,
За річку кличе:
«Наповни квітом своє серце, чоловіче!»
Невже це сталося?
Чи варто бігти?
Он за фіранкою вечірні сталактіти.
Вино вже випите,
І люлька згасла,
Пірнає місяць в яворів пахучі ясла.
Думки розтанули,
Плодяться тіні,
І лиш реалії незламні та незмінні.
У хвилях космосу
Горять тумани,
Крокую в гості до безликої омани.
А там, за обрієм,
Чекає днина,
І синій степ, і вишень мед, і Україна…