Полин

Веде у даль знайома ця стежинка,
І мов супутник вірний поміж нив –
Полин, полин, землі п’янка частинка,
Полин, полин, трава моїх степів.

Гіркі, гіркі листочки прямовисні,
Та небеса промовлять голубі:
Щоби гіркоти обійшли Вітчизну,
Полин готовий взяти їх собі.

Нехай на вигляд зовсім не барвистий,
Непоказний, і скромний, і простий,
Та тільки неподільний з полем чистим,
З яким навік зріднився серцем ти.

Веде у даль знайома ця стежинка,
І мов супутник вірний поміж нив –
Полин, полин, землі п’янка частинка,
Полин, полин, трава моїх степів.

Оригінал:

Уходит вдаль знакомая тропинка,
И словно спутник верный рядом с ней -
Полынь, полынь, земли родной кровинка,
Полынь, полынь, трава Руси моей.

Горьки, горьки листочки травяные,
Но эту горечь можно объяснить:
Чтоб обошли нас горести земные,
Полынь в себя хотела их вместить.

Пускай она скромна и неказиста,
Пускай на вид полынь совсем проста,
Но только нераздельна с полем чистым,
С которым сам ты связан навсегда.

Уходит вдаль знакомая тропинка,
И словно спутник верный рядом с ней -
Полынь, полынь, земли родной кровинка,
Полынь, полынь, трава Руси моей.