ДімАкорди степові – червоні маки,
Уламки вечорової заграви.
Під стелею небесної муляки
Між ними ходять здичавілі трави.
Недопалки сердець, що в синій мряці
Ідуть до лісосмуги на поклони.
Від них займуться юних зір окрайці
І вибухнуть вулканом терикони.
Вони – корали моря золотого,
Що сяють, наче весни, поміж нами.
Тремтить в калюжах стомлена дорога
І пахне різнотрав’я полинами.
Бреду через яруги і байраки,
Ковтаю рештки простору і часу.
А скрізь горять, як сон, червоні маки -
Нескорені вогні степів Донбасу.