ДімПовертаючись із вирію, лелеки
Позовуть мене й покличуть все одно
В ті забуті Богом хутори далекі,
Де лисиці заглядають у вікно.
Я пройдуся попід кронами гледичій,
Зі ставка у жмені зачерпну води,
І розвіється в душі печаль та відчай,
Розіллються в серці радості меди.
Назбираю в луках зорі ясноокі,
Прочитаю вірші травам і хлібам,
Щоб степів моїх розтерзаний неспокій
Передав свій цвіт окриленим вітрам.
Повечеряю з бабусею у хаті,
Будуть сутінки солодкі, мов кутя.
Ні, село, тобі ще рано помирати,
Ти ще ствердиш своє право на життя!