ДімИ лодка моя на речной догнивает мели…
Микола Рубцов
Гей, чи виживеш, Любицьке?
Димарі твоїх хат
Огортає пітьма, як холодна гадюка.
Білим серпнем схвильований яблукопад
Об натружену землю копитами стука.
Гей, чи виживеш, Любицьке?
Вже немає човна,
Що наш берег лизав, як варяг одинокий.
Мов криниця, засохла ота бузина,
Що стелила чар-цвіт на мої першокроки.
Гей, чи виживеш, Любицьке?
Промайнули літа…
Де краяни мої? Хто в землі, а хто в місті…
Але знову душа, як в дитинстві, ковта
Солов’їних дощів голоси променисті.
Гей, чи виживеш, Любицьке?
Хто за все відповість?
Чи реально спинити процес вимирання?
В шахті серця мого – і тривога, і злість,
Пересохлих надій гасне хвиля остання.
Гей, чи виживеш, Любицьке?
Плаче птаха нічна.
Що ввижається їй через грати кленові?
Може, криком своїм щось пророчить вона,
Обриваючи шепіт зірок на півслові.
До побачення, Любицьке!
У думках землетрус.
Я іще не дожив, не довів теорему.
Через клекіт років я до тебе вернусь,
Щоби вирости дубом з твого чорнозему!