I
Яскравою сльозою голубою
Крізь подих світлоокої весни
Ясна зоря над тихою вербою
Приходить, наче казка, в мої сни.
Здається, що стою у білих росах
На березі самотньої ріки,
А зірка, наче мавка златокоса,
Мені дарує стиглі пелюстки.
Навколо ніч. Димлять густі тумани,
Проймає душу радість і печаль.
Ясна зоря, як вогник полум’яний,
Зове і кличе в солов’їну даль.
Несе мої думки води стремління,
Чорняве небо огорта крилом.
А зірка, наче сонячне насіння,
Цілує п’яні вишні за селом.
II
Пройшли ці сни, але зі смутком чистим
Я згадую у вирі довгих днів:
Горить зоря над жовтим падолистом
І над сріблястим килимом снігів.
Та все питає в мене мила зірка,
Даруючи полям холодний жар-
“А де твоєї долі й серця квітка,
Ти прийдеш з нею до моїх стожар ?”
Кипить у жилах юний гомін травня,
І я по стежці в запашнім саду
Тебе, моє омріяне кохання,
На берег цей за руку приведу.
Стоятимемо тут удвох з тобою,
І у весняний, неповторний час
Ясна зоря над тихою вербою
Своїм промінням повінчає нас!