Спинилось небо в хащах бур’яну,
Вівторок світло дня крізь зуби цідить.
Розхитують в душі німу струну
Сніжинок невгамовні суіциди.
Везе мене старенький тарантас
Поміж дерев обшарпані колони
В хатину, де на мене зачекавсь
Медовий чай із пряником лимонним.
Примхливих вуст малиновий кисіль
Зустріне у прокуреній вітальні.
Стікають в наші руки звідусіль
Хмільних щедрот мелодії печальні.
І буде ніч. Дотліють всі дрова,
Цікаве знов залишиться за кадром.
Холонуть обпікаючі слова,
Розтрощені між молотом й ковадлом.
Розбудиш тихо, виведеш за тин,
Розлуки час настав – така вже повість.
Тьмяніє сніг, мов галицький бурштин,
Ще темно, та вже час іти на поїзд.
Морозом пошматовані дуби
В дорогу проводжають односельця.
Сніжинки – білопері голуби -
Летять на жовтоцвітний вогник серця.