ДімВ клекоті вишневого світання
Нас єднала доля золота.
Шепотіло серце: “Ти остання”,
Відпливла за обрій самота.
Літо пломеніло цвітом гречки,
Падав на траву кленовий сік.
Думалося, щастя недалечко –
Там, за світлим гомоном осик.
Та не все так сталось, як гадалось –
Ми, як дві дороги, розійшлись,
І змінилась волошкова радість
На гірку отруту чорних сліз.
Відгриміла осінь листопадом,
А у снах ще й досі бачу я,
Як весняним лугом, зелен-садом
Йде любов заквітчана моя.