ДімЯ ждав на зупинці трамвая
Мою світанкову зорю,
А дощик все крапав без краю
На цвіт весняного вогню.
Думок золотисті лілеї
Розтанули в гомоні трав,
Під’їхав трамвай із тією,
Яку я так довго чекав.
Вона з парасолькою вийшла
На вулиць холодний граніт,
А я незбагненно і ніжно
З печаллю дивився їй вслід.
“Невже ти уваги не варта?” -
Кольнуло в душі до плачу,
І стук каблучків по асфальту
Затих в шепотінні дощу.