ДімУпало жовте яблуко на сніг,
Немов остання зірка листопаду.
Тебе я пригостити ним не встиг,
Ніколи вже не прийдеш ти до саду.
Горить воно у місячнім вогні,
Магічним трунком знов до себе кличе,
І все чомусь ввижається мені
Твоє прекрасне і сумне обличчя.
Життя, неначе вітер поміж віт,
Промчало, проревло на цілий світ,
Застигли всі думки і сподівання.
А доля – птах, що крила загубив,
Повільно дотліває між снігів,
Як це замерзле яблуко останнє.